Ян Пауль Гінріхс: Львів заслуговує великої уваги

Остап Кінь

Час від часу про Львів з’являється на шпальтах європейських видань. Натомість значно рідше можна натрапити на окремі книжкові видання присвячені місту. Такі книжки, щоправда, існують і були видані: у Польщі, Німеччині, Сполучених Штатах. Однак геть інша річ – Нідерланди.

Ян Пауль Гінріхс, науковець-славіст з Голландії, написав книжку про Львів, яку можна окреслити як літературно-історичну. У ній місто подається через призму авторських текстів, створених письменниками, котрі народилися, мешкали або просто проїжджати через Львів.

Рот, Ґранах, Віттлін, Загаєвський, Герберт, Антонич, Дьоблін, Айх – ці письменники зненацька опинилися під однією обкладинкою, почуваються доволі комфортно, органічно й загалом справляють вельми позитивне враження як одне ціле.

Як з’явилася ідея написати цю літературну-історичну книжку про Львів?

— Давним-давно я познайомився зі Львовом та його Габсбурзькою спадщиною через твори Йозефа Рота. Будучи студентом, я натрапив на добре знаний вірш Ґюнтера Айха про місто. Значно пізніше я написав біографію Ніколааса ван Війка, засновника голландських славістичних студій, який відвідав Львів 1914 року, за кілька тижнів перед вибухом Першої світової війни. Тоді він навідав Грушевського в його особняку. Я це описав, проте, такі речі, звичайно, відображають лише незначущі відомості.

Я написав цю книжку 2006 року на замовлення амстердамського видавництва Bas Lubberhuizen, якому хтось сказав, що Львів заслуговує великої уваги. Тільки тоді я провів більш всебічне дослідження історії міста. Я не мав наміру писати путівник по місту чи подорожні нотатки, тож можна було відвідувати Львів уже після початку роботи.

— Герої “ Lemberg Lwow -Львів” були або львів’янами від народження, або львів’янами за місцем проживання, або просто писали про Львів. Чи Ви могли б пояснити вибір саме цих конкретних авторів?

— Ця книжка була написана для тих, хто може цікавитися цією темою, не конче славісти або будь-які інші фахівці у цій галузі. Відтак мій цільовий читач – це людина, що добре розуміється в літературі та історії загалом, без конкретних знань про Україну. Я мусів писати в основному про авторів, які здобули визнання на міжнародному рівні й котрих переклали нідерландською, англійською чи німецькою мовами. Наприклад, Йозеф Рот, Адам Загаєвський чи Збігнєв Герберт добре відомі письменники в Голландії. Ґранах мало відомий як письменник, зате чимало людей знайомі з його акторською роботою.

На жаль, українська література є цілковитою новизною в Голландії, навіть для славістів. Навіть немає голландського університету, який би пропонував для вивчення українські дисципліни, хоча нині існує багато особистих і комерційних контактів між нашими країнами. Наскільки мені відомо, тільки книжку Оксани Забужко «Польові дослідження з українського сексу» переклали голландською мовою, почасти завдячуючи її назві. Мені справді хотілося запропонувати читачеві бодай одного українського автора. У Голландії ніхто не знав про Антонича, але я все ж таки вирішив включити його у свою книжку. До речі, мені шкода, що я не згадав роман Генріха Бьоля «Поїзд точно за розкладом» у голландській редакції книжки. Натомість я додав кілька рядків про цей твір в українському виданні. Отже, ці два видання не є ідентичними. Я також вніс деякі виправлення в українському виданні.

Чому Ви вирішили не присвячувати окремий розділ Станіславові Лему, уродженцю Львова й автору цікавого автобіографічного твору «Високий Замок»?

— Я не забув про Лема: я згадав його та «Високий Замок» кілька разів у книжці.

Крім Антонича, чи розглядали Ви інших українських авторів для окремих розділів?

— У розділі про Антонича я також згадав роман Андруховича «Дванадцять обручів», у якому багато йдеться про Антонича.

З-поміж обраних письменників найраніше народився єврейський письменник Олександр Ґранах – 1890 року, а найпізніше – польський поет Адам Загаєвський — 1945 року. Дьобліна, мабуть, усе-таки треба винести за дужки, бо він не був львів’янином. Чи означає це, що період «фатальності» міста – приблизно 55 років і завершується по закінченні війни?

— У мене не було наміру писати тільки про письменників, котрі народилися у Львові. Дьоблін і Айх перебували у місті дуже коротко, але вони написали кілька цікавих рядків про місто. Мені здається, що найбільш «фатальним періодом» у сучасній львівській історії був час між 1939 і 1946 роками, коли спершу війська Сталіна зайняли місто, і багато людей було арештовано, а потім нацисти вбили єврейське населення, і нарешті Сталін вигнав польське населення. Наратив моєї книжки не закінчується 1945 роком. Віттліновий есей «Мій Львів» написаний 1946 року. Також є розділи про польських авторів, Герберта й Загаєвського, котрі написали про місто значно пізніше. Звісно, вони були польськими емігрантами, здалеку писали про місто, яке вони залишили. У цьому випадку Львів став лише поетичним образом, запозиченим із минулого. Багато хто стверджує, що «фатальний час» продовжувався у Львові й опісля 1946 року. Проте моя тема – це польсько-єврейсько-українське місто в першій половині двадцятого століття, а не місто після 1946 року чи перед 1900.

Скільки часу працювали над книжкою? Якими були найбільші виклики під час роботи?

— Це завжди виклик писати для загальної аудиторії на менш відомі теми. Книжка була написана протягом чотирьох місяців, але тільки після того, як я прочитав багато матеріалу про Львів. На щастя, наша університетська бібліотека в Лейдені має багато книжок на цю тему. Складно було писати про жорстокість нацистів і Шоа у Львові у великому розділі про мемуарну літературу. Небагато людей – також у Голландії — знають, що відбувалося у Львові, чи в Україні загалом, під час Другої світової війни, і я відчував, що це була історія, яку слід було розповісти за будь-яку ціну. Крім того, я знав, що поляки та українці можуть розглядати історію Львова з різних точок зору, і я намагався бути об’єктивним, наскільки це можливо. Мені здавалося дуже важливим те, що моя книжка містить велику бібліографію про нещодавні видання про Львів, які були видані багатьма мовами.

Чи відомо вам щось про можливі переклади книжки іншими мовами?

— Російський перекладач виявив зацікавлення відносно перекладу моїх книжок про Львів та Одесу  російською, проте рішення досі не прийняте.

— Наскільки стало відомо, книжка отримала доволі-таки позитивні відгуки в нідерландській пресі. Чи задоволені ви її рецепцією загалом?

— Книжка про літературний Львів була справді чимось несподіваним у Голландії. Я отримав доволі позитивні відгуки. Я також радий, що український переклад отримав відгуки. Принаймні, я помітив кілька оглядів в українському Інтернеті, але я не побачив жодних рецензій у газетах або журналах. Але ось що мені сподобалося найбільше – кілька голландців, котрі ніколи раніше не чули про Львів, вирішили зібратися у подорож після прочитання моєї книжки. Мені подеколи доводилося чути про такі речі. В одному конкретному випадку ціла група вчителів історії вирушила в поїздку через книжку. Це той вплив, який може тривати роками, бо ті вчителі можуть надихнути інших зробити те ж саме.

Ваша остання книжка, що вийшла цього року, про Одесу. Який задум був на цей раз?

— Отут я мушу пояснити кілька речей. У 1993 році я був співредактором збірки есе про Одесу, яку також видало видавництво Bas Lubberhuizen. Цю книжку було розпродано багато років тому, проте на неї залишився великий попит, і саме тому ми вирішили зробити нову книжку про Одесу, цього разу цілковито написану мною. Назва залишилася така ж сама – «Міф Одеси» — але книжка є нова. Це книжка про Одесу як тему в російській літературі ХХ століття. У ній є розділи про Буніна, Паустовського, Бабеля, Ільфа і Петрова, Катаєва та Олеша. Бунін є головним персонажем у моїй книзі, бо він також фігурує в розділах про Паустовського, Катаєва й Олеша, як і в епілозі, у якому я описую свій візит у будинок, де Бунін провів свої останні роки в Одесі — будинок художника Євгенія Буковецького по вулиці Княжецькій, 27. Український переклад вийде у видавництві «Дух і літера» у травні 2011. Нідерландське видання поясниться лише восени 2011 року.

Оскільки Ви вже написали дві книжки, котрі стосуються літератури й історії України, то, мабуть, варто спитати, чи не має у вас бажання та ідей написати ще щось? Наприклад, про багатонаціональну довоєнну літературу в Чернівцях або про українське Розстріляне відродження?

— Звичайно, я хотів би ще написати про Україну. Я сподіваюся відвідати Чернівці. Наразі я бував тільки у Львові та Одесі — містах, у які я би хотів ще раз повернутися. Під час моїх поїздок я звертав велику увагу на будинки та околиці, згадані у моїх книжках. Та я би хотів побачити ще багато чого іншого.

zaxid.net