Святий Пантелеймон став героєм роману

Валентина Вздульська

Історія великомученика Пантелеймона, одного з найшанованіших в Україні святих, приходить сьогодні до українського читача в новій формі роману-бестселера, що його написав німецький католицький священик Петер фон Штайніц (Peter von Steinitz). Спираючись у сюжетному плані на житіє святого та віртуозно оперуючи історичними даними, автор створив колоритний історико-психологічний роман про навернення юного лікаря до християнства та обрання ним шляху мучеництва. На сторінках цієї книжки читач стежить за перипетіями в долі привабливого й харизматичного героя та його коханої, в рисах якої вгадується свята Катерина, детально знайомиться з історичним контекстом останньої масштабної хвилі гонінь на християн та, цілком імовірно, разом з Пантелеймоном має шанс знайти поживу та підтримку в особистих духовних пошуках.

Великомученик Пантелеймон (до хрещення – Пантолеон) – християнський святий, цілитель, лікар безмездний (безкорисливий), що загинув за християнську віру. Як розповідає житіє святого, Пантолеон народився в заможній родині язичника та християнки. Матір, однак, рано померла. Батько віддав юнака на навчання до знаменитого лікаря Ефросина. Невдовзі про талановитого юного цілителя почув сам імператор і захотів його бачити при дворі. Пантолеона, що був змушений дотримуватись поганської віри свого батька, однак перейняв від покійної матері симпатію до християнства, починає навчати пресвітер Ермолай. Як свідчить житіє, юнак прийняв Христа як свого Спасителя та охрестився після дивовижного воскресіння на його очах дитини, померлої від укусу змії. Почавши безкоштовно лікувати, цілитель позбавив прибутку багатьох лікарів, тож невдовзі на нього надійшов донос імператорові. За сповідування християнської віри Пантелеймон був підданий тортурам та загинув мученицькою смертю.

Події роману «Пантелеймон цілитель» (нім. «Pantaleon der Arzt», 2004 р.) переносять нас на межу III–IV століть після Р. Х., у часи імператора Діоклетіана. Успішний і харизматичний правитель, якому вдалося навести в Римській імперії відносний лад, обрав своєю резиденцією місто Нікомідію на березі Мармурового моря (сучасне турецьке місто Ізміт). Саме тут в християнки Євкуби та лікаря-язичника Євсторгія після довгих років бездітності народився довгожданий син Пантолеон. Розповідаючи історію майбутнього святого, Штайніц в головних моментах опирається на згадане житіє великомученика, добре знане в східній християнській традиції, а також на джерела, більш відомі Заходу («Історію святого Бруно Кельнського» та поетичні рядки Конрада Вюрцбурзького). Однак цей агіографічний кістяк, доволі шаблонний та малоісторичний (що типово для житійного жанру), обростає в німецького автора розмаїтими подробицями життя й побуту пізньої античності, які перетворюють роман на достовірний історичний портрет складної епохи, коли імперія переживала болісний перехід від поганських вірувань минулого до християнства, губилася в еклектичних віруваннях Сходу та оргіастичних культах.

Історія ж самого Пантолеона у порівнянні з житієм набуває неабиякої психологічної глибини та достовірності. З дитинства знайомий з обома світоглядами – поганським та християнським – юнак, позбавлений зовнішнього тиску, однак рішуче налаштований у пошуках відповідей на засадничі питання, тривалий час вагається, не роблячи остаточного вибору. Йому доводиться пережити всі стадії сумнівів, перебрати численні аргументи, що їх має людина, яка шукає Бога. Це складний маршрут із зупинками «свобода», «спокуса», «втрата», «гординя», «безвихідь», «кохання», «смерть». Інтрига, яка незмінно супроводжує моменти життєвого вибору героя, тримає читача в постійній напрузі й помітно стишується лише наприкінці книжки. У своїх сумнівах юнак найменше схожий на далекого «законсервованого» святого із суворим ликом. Достатньо простої зміни декорацій – і Пантолеон стане нашим сучасником з усім комплексом підліткових жадань, шукань і конфліктів. Відчуваючи близькість свого внутрішнього досвіду  з переживаннями Пантолеона, читач остаточно забуває про першопочатковий скепсис та зверхню поблажливість, з якими наготувався було сприймати апологетичну історію життя великого святого.

Штайніц, якому вдалося на основі житія створити психологічний роман про навернення до християнства, часто користується прийомом катехитичного діалогу, вкладаючи християнські тлумачення складних життєвих і богословських питань у вуста наставників та єреїв, з якими спілкується юнак та інші герої «Пантелеймона цілителя». Завдяки цьому роман і сам подекуди нагадує катехизм у художній формі, пояснюючи читачеві основи християнської віри. Неважко також помітити, що письменник, намагаючись зробити роман цікавим для широкої, тобто не лише християнської, аудиторії, використовує класичну «чарівну» формулу масової літератури – 5S: спорт, секс, сентиментальність, сенсація, садизм. Фізично активний і надзвичайно привабливий Пантолеон, що зберігає внутрішню чистоту і здатен протистояти фатальним жінкам і поганським спокусам, оточений славою милосердного цілителя й чудотворця, стає для читача християнською альтернативою супергероям, розтиражованим масовою культурою. Однак було б великою наївністю сприймати чарівний образ Пантолеона як самодостатній, не вхоплюючи його символічного наповнення. Адже фізична й духовна краса юнака, так само, як і його коханої, в постаті якої мимоволі вгадується свята Катерина, є лише образами досконалого прообразу – Ісуса Христа, Нового Адама, а також нового світу, преображенного дією Святого Духа.

Дотримуючись сюжетної канви житія, автор вводить у свій роман дива, неймовірні воскресіння та зцілення, а також віщі сни. Однак до віри й мучеництва приводять Пантолеона не ці вияви іншосвіття в буденному, а передусім сильний характер і «чесність з собою», котрі роблять юнака нонконформістом у його середовищі. Коли засуджений за віру Пантелеймон загинув під мечем ката, йому було лише 27 років. Коротке життя цілителя, сповнене жертовного служіння хворим, стало об’єктом щирого захоплення для його близьких, друзів та незліченних пацієнтів. багатьох із них приклад та авторитет яскравої особистості Пантолеона привів до навернення в християнство. Історія великомученика у викладі німецького автора захоплює й нашого сучасника, реактуалізуючи для нього в новій формі глибинну правду церковного передання, роблячи архаїчний застиглий образ християнського святого близьким і зрозумілим.

Безперечно, Петер фон Штайніц – далеко не перший і не єдиний автор, що зміг в романній формі зробити цікавою для масового читача історію життя християнського святого. Однак саме в «Пентелеймоні цілителі» ми чи не вперше бачимо спробу поєднати в синкретичній формі роману такі своєрідні архаїчні жанри, як різноманітні славослів’я (енкомій та хайретизми), християнська проповідь, молитва, катехетичний діалог, біос, мартирій та міракль із сучасним психологічним та історичним романом, щоденниковими записами тощо. Це, безсумнівно, авторська знахідка, яка може бути цікавою історикам літератури.

Ще на початку роману читачеві стає зрозуміло, що історія Пантелеймона цілителя повністю зберігає місіонерську домінанту свого претексту – житія. «Цією книжкою я хотів би прихилити людей до віри – як молодих, так і старих», – розповів настоятель храму Санкт-Панталеон в Кельні, коментуючи задум свого роману одному німецькому виданню.

Що ж, захоплива та зворушлива історія молодого цілителя, написана в жвавій манері сучасною мовою, цілком спроможна пробудити в читача відповідний інтерес. Російський переклад роману Оксани Хан – вправний і вишуканий. Вдало виглядає і просте оформлення книжки в дусі «цнотливого мінімалізму», зі стилізацією малюнків (художник – Володимир Наумець) під катакомбні графіті та пізніший примітивізм. Книжка буде цікавою не тільки християнському читачеві, а й усім, хто цікавиться історією української культури, для якої святий Пантелеймон вже понад тисячу років залишається одним з найшанованіших святих.

РІСУ, 11 листопада 2010