Словник: Філософська містика

Юрій Чорноморець,
кандидат філософських наук, релігієзнавець, богослов

Словник, який вперше видано в 2004 році в Парижі французькою мовою, є проектом учениці Мартіна Гайдеггера професора Сорбони Барбари Кассен. Класична філософія ґрунтувалася на переконанні, що філософія і теологія оперують поняттями, які мають визначений сенс. Барбара Кассен, слідуючи за пізнім Гайдеггером, вважає, що власне «понять» немає. Існують лише слова, і сенси, які надаються словам, є різними. Ці смисли не надаються людьми. Мова говорить через поетів і філософів. Сама мова надає ці смисли. Претензії на об’єктивний смисл понять – це претензії на інтелектуальну і політичну владу, які обмежують свободу. Такі претензії необхідно деконструювати. Словник і має бути ілюстрацією двох тез: «понять немає, а є лише слова», «смисли слів розвиваються як завгодно в стихіях живих мов». Висновком із такого роду тез є цінування мовчання. Така апофатика є ціллю філософії. Саме так вважав пізній Гайдеггер і провідний католицький теолог Франції Жан-Люк Маріон.

Але чому ж важливі слова, якщо ціллю є усвідомлення відносності слів та філософсько-теологічне мовчання? Тому що людина – це істота, яка мислить і творить. Мислення і творчість відбуваються в мовній стихії. Мова передує існуванню окремої людини, її мислення і творчість відбуваються в мові і завдяки мові. Найважливіше осягається в мовчанні. Але для того, щоб мовчати, необхідно існувати. А існувати – це мислити, творити, молитися. Для існування необхідна мова, а для осягнення найголовнішого необхідно мовчання. Але мовчання істоти розумної та мовленевої, істоти логосної.

Осягнуте в мовчанні проситься до вираження. Сліди невимовних осягнень залишаються в словах мови – поетичних, філософських, теологічних. В словах простих і складних, головних і другорядних, традиційних і нових. Словотворчість Європи після початку філософського мислення в Греції є поєднанням рідних слів із запозиченнями. Поети та філософи, містики і теологи створюють мови. Вірніше, жива стихія мови мислить і говорить тоді, коли вони намагаються висловити власні невимовні осягнення.

Філософські і містичні осягнення мають виключно особистості, а не колективи. Мова – міжособистісна і колективна стихія. Звісно, можна говорити про мову Платона чи Аристотеля. Але ці мови творилися для їх використання спільнотами учнів. Теологія та догматичне вчення Церкви намагаються зафіксувати істину, зупинити мінливий плин мовної стихії, спрямувати особисті осягнення в нормативне русло. Філософія все піддає переосмисленню, а час від часу проводить глобальні деконструкції. І навіть вчить теологів, що і для них деконструкції були б корисними, бо навчили б благоговінню перед Невимовним.

Всі ці ідеї були важливими тоді, коли Словник виростав на французькому ґрунті, надихаючись ідеями німецького філософа Гайдеггера. Але при перекладі словника на українську він був сприйнятий більш раціонально. Перш за все це очевидно із перекладів статей. Французи насолоджувалися нераціональними пригодами смислів слів, і навіть іноді придумували фантастичні пригоди там, де їх не було. Українські перекладачі за умовами видання мали певний простір для редагування статей і написання власних. І в цьому просторі відчувається рука людей, які прагнуть до об’єктивної істини. Слова мають бути поняттями, поняття повинні мати сенс, повинні адекватно відображати дійсність чи бути знаками для адекватних знань про дійсність. Перекладачі не симпатизують «грі в бісер», якою займалися французи, і намагаються внести трішки тієї солі раціональності, завдяки якій смак від читання словника став би іншим. І це авторам вдається. Таким чином, українська версія стає більш раціональною, ніж французький оригінал. Таке перетворення правильне. Адже Україна занадто нераціональна країна із багатьма залишками домодерного «світогляду» у народу та інтелігенції. У Франції раціональності забагато, а тому від розхитування понять та значень, від походу до слів та пригод є користь. В Україні ще немає чого розхитувати. Тут і раціонально-модерне і нераціональне-постмодерне ще в стадії становлення. І тому український варіант словника набуває значення просвітницького: він виявляє багатоманітність смислів філософських понять. У Франції словник розхитує раціональну культуру, в Україні – сприяє її утвердженню. В усякому разі саме так можна було зрозуміти слова перекладачів, видавців та інтелектуальних поціновувачів словника на його презентації в Києво-Могилянській Академії.

Раціоналістичному та культурницькому сприйняттю словника сприяє той факт, що він в Україні виходить частинами. Статті із різної тематики класифікуються по кількох рубриках: «Розмаїття мов», «Буття і онтологія», «Пізнання та епістемологія», «Мова і логіка», «Право і політика», «Час та історія», «Естетика і поетика», «Етика і праксис». Чотири роки видавництво «Дух і літера» буде випускати такі томи із тематичною рубрикацією. Ці томи дадуть змогу українському інтелектуальному суспільству запропонувати всякого роду доповнення до словника. А після оцінки та осмислення цих випусків буде випущено вже словник в алфавітному порядку. Таким чином, сам проект демонструє відкритість. Але ця відкритість є раціональною і конструктивною, яка має на меті «покращення». Хоча, здається, що сучасна філософська мова (українська, інші національні мови, англійське «нове койне» науки) — все-таки не може претендувати на більшу довершеність, ніж мова греків. Але давні греки вже занадто далеко, а тому руки українців тягнуть до «Словника» як джерела для знання та обізнаності. І він дійсно може привести хоча б до розуміння того, яке різноманіття тем і проблем цікавило європейських філософів, що і залишило слід у мові.

Уроки для теології

Словник містить багато історій понять, пов’язаних з теологією. Особливо помітно це в статтях про схоластичні поняття. Але і кожне грецьке чи французьке слово має власну релігійно-філософську і теологічну історію. Цих поворотів історії не уникають у французькому виданні, ще більше їх в українському варіанті.

Такого роду феномен – привід поговорити по корисність словника для української теології. Але говорити про це не потрібно. Кожен український теолог, із числа тих, хто має сучасну освіту, відкриє у словнику багато для себе корисного. Але ця користь для католицьких, протестантських і навіть православних теологів України може і не мати плодів. Чому? Тому що українська теологія проходить той етап чергового народження, який ще далекий від стану дорослості. Тому вона ніби і є, але її і немає. В цьому дитячому стані українська теологія в цілому ще не може сприйняти «Словник європейських філософій», а словник не може справити визначального впливу на неї. Але це не заважатиме кожному окремому українському теологові почати мислити в зв’язку із тими глибинами мислення, які відкриваються при читанні «Словника європейських філософій».

РІСУ, 02.02.2010