«Рукописна і книжкова спадщина України»

Тетяна Батанова

Книга-путівник „Документы по истории и культуре евреев в архивах Киева”, яка вийшла наприкінці 2006 року в видавництві „Дух і літера”, стала чимось на кшталт дуже бажаної та улюбленої дитини серед дослідників історії євреїв України. Це видання належить до великої сім’ї – міжнародного наукового проекту з видання серії архівних путівників з історії та культури євреїв у бібліотечних і архівних зібраннях Росії, України та Білорусі, який з 1991 р. реалізують Російський державний гуманітарний університет (Москва), Єврейська теологічна семінарія (Нью-Йорк) та до 2002 року ЇВО (Інституту єврейських досліджень, Нью-Йорк) в межах спільної програми „Проект Юдаїка”. Батьками цього путівника є укладачі та наукові редактори – дослідники-джерелознавці Юхим Меламед (Київ) та Марк Куповєцкій (Москва). Обидва дослідники не вперше звернулися до подібної тематики – так Ю. Меламед раніше видав працю Обзор документальных источников по еврейскому просвещению и культуре в фондах Государственного архива Житомирской области”[1], а М. Куповєцкій був співавтором-укладачем двох путівників по документах з історії євреїв – в архівах Москви та в архівах Білорусі[2].

Актуальність і складність роботи над даним путівником полягали в практично повній відсутності у науково-довідковому апараті до документальних зібрань колишнього СРСР інформації з єврейської тематики. В радянських архівах єврейська тематика власне єврейських фондів, за поодинокими винятками, не була відображена в заголовках одиниць зберігання, а за інерцією подекуди продовжує такою залишатися й зараз. Тому укладачам путівника довелося вирішувати низку складних проблем щодо виявлення документальної інформації з історії і культури євреїв.
Дослідники виробили досить чіткі критерії відбору архівних фондів для подальшого їх описування: відповідно, беззастережно включалися до переліку фонди власне єврейського походження (це документи різноманітних єврейських громад, освітніх, благодійних, культурних, професійних, комерційних та інших структур, політичних партій і суспільних рухів, а також особові фонди єврейського походження); так само включалися фонди державних, громадських та інших структур, а також особові фонди неєврейського походження, для фондоутворювачів яких основним або ж одним з основних об’єктів діяльності була єврейська проблематика. Укладачі окремо переглядали фонди неєврейського походження і ретельно анотували ті з них, що містять більш-менш значущу інформацію з єврейської історії і культури. Для зручності читача, крім анотацій до змісту фондів, дослідники склали ще й вельми розширені історичні довідки про діяльність фондів. Саме тому дане видання може бути цікавим та пізнавальним не лише спеціалістам з юдаїки й джерелознавцям, але й дослідникам міжнаціональних відносин в Україні, викладачам і студентам.
На жаль,  проблеми доступу до деяких архівосховищ Києва призвели до відсутності інформації про низку документальних комплексів в путівнику – фонди Національного музея історії України та Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.[3] Точність відомостей про об’єм кожного фонду та крайніх дат документів, що містяться в ньому, пов’язані, насамперед, з його обробленістю в архіві, а тому теж є певним віддзеркаленням стану архівів у Києві зокрема й в Україні загалом.
Укладачі путівника використували два види опису архівів, як-от: 1) опис окремих фондів і колекцій; 2) об’єднання та спільний опис тематично близьких груп фондів[4] (наприклад, „Магістрати міст Правобережної України”[5], „Ратуші Правобережної України”[6] тощо). Така тематична систематизація описів фондів є доволі логічною, адже полегшує роботу укладачам, водночас вона може дещо ускладнити для дослідників пошук документів в архівах. Однак вже з огляду на обсяг цього путівника без пофондового опису – це понад 700 сторінок – важко навіть уявити скільки томів, часу на підготовку та зусиль міг би зайняти путівник із пофондовим описом і чи взагалі він би був коли-небудь виданий.
Не інакше, як певними непорозуміннями між російською та українською історіографіями можна пояснити появу на сторінках путівника такі доволі ефемерні та невизначені конструкти, як „слов’янські землі” („в городах Правобережной Украины, как и других славянских земель, магдебургское право претерпевало более или менее существенные изменения…” [7]); „русско-еврейская литературная традиция”, в межах якої склалися форми написання єврейських імен, організацій тощо[8]. Дивними для українського читача можуть здатися й твердження, що „Киев – столица Древнерусского государства ІХ – ХІІ вв… во второй половине XVII в. Вошел  состав Русского государства” (мова йде навіть не про історичні факти, а про назви держав)[9] та що „в начале 1918 г. большевистские войска заняли Юго-Западный регион и установили там советскую власть”[10] (знову здивування стосується не історичних фактів чи їх інтерпретацій, а назви, якою називається в тому контексті Україна). Однак більшість зауважень стосується лише виключно частини з історичними довідоками щодо фондоутворювачів, але аж ніяк не самого змісту анотацій і описів документів, які й є, по суті, найціннішими для читача.
Хоча путівник, укладений Ю. Меламедом і М. Куповєцкім, є частиною більшого проекту з видання архівних довідників і продовжує попередні серії, однак саме це видання є по-своєму унікальним, адже воно є найповнішим, а відтак найкращим з усіх попередників. Результат кропіткої багаторічної праці дослідників насправді вражає: у величезному томі описано документи XVI – XX століть, на 12 мовах із 912 фондів, що зберігаються в 22 архівосховищах Києва. До того ж, у передмові редактори-укладачі розкривають історію дослідження документів до історії та культури євреїв Києва та України своїми попередниками, а наприкінці книги подають коротку вибрану бібліографію з публікації документів із київських архівів, ретельно складені іменний та географічний покажчики, а також покажчик організацій, установ і періодичних видань.
В путівнику знаходимо відомості про найдавніші збережені документи про контакти київського місцевого населення з євреями, грамоти польських королів Стефана Баторія та Сигізмунда ІІІ, матеріали про стосунки запорізьких козаків із євреями (матеріали Коша Нової Запорізької Січі),  про політику уряду Російської імперії щодо євреїв (фонди генерал-губернаторств), про зародження та діяльність єврейських політичних партій та громадських організацій на території України, про юдео-християнські стосунки (матеріали Канцелярії київського митрополита, духовної консисторії та духовної академії), про участь єврейських партій в українських урядах часів Української Народної Республіки, формування вперше в історії Міністерства з єврейських справ, про погроми 1917 – 1920 років, про україно-єврейські відносини в Західно-Українській Народній Республіці, про життя євреїв в УРСР. Це лише огляд деяких тем, про які йдеться в описаних у путівнику документах, решту кожен дослідник просто зобов’язаний переглянути сам, щоб бодай чого важливого не пропустити до своєї теми.
Хочеться вірити, що такий путівник допоможе появі нових досліджень з історії євреїв в Україні, особливо на закриті раніше й недискутовані теми, адже відтепер, завдяки роботі Ю. Меламеда та М. Куповецького київські архіви стали ближчими та відкритішими для дослідників.


[1] Див. Меламед Е. Обзор документальных источников по еврейскому просвещению и культуре в фондах Государственного архива Житомирской области. –  Москва, 1996. – (Серия «Еврейский архив», Выпуск 4).

[2] Див. Документы по истории и культуре евреев в архивах Москвы: Путеводитель / Науч. ред.-сост.: М. С. Куповецкий, Е. В. Старостин. – Москва, 1997. – 503 с.; Документы по истории и культуре евреев в архивах Беларуси. / Науч. ред.-сост.: М. С. Куповецкий, Э. М. Савицкий, Марек Веб. – Москва: РГГУ, ЕТСА, ИВО, 2003. – 607 с.

[3] Документы по истории и культуре евреев в архивах Киева: Путеводитель / Науч. ред.-сост.: Е. И. Меламед, М. С. Куповецкий; Рос. гос. Гуманитар. ун-т и др. – Киев: Дух і Літера, 2006. – С. 21. (далі вказуються лише сторінки цього видання)

[4] С. 23.

[5] С. 45 – 51.

[6] С. 94 – 97.

[7] С. 46.

[8] С. 24.

[9] С. 52.

[10] С. 301.