Людина, яка пливе проти течії

У перекладному виданні «У пошуках свободи. Есеї про історію та політику» видавництва «Дух і Літера» український читач отримав нагоду ознайомитися з добіркою публіцистики польського автора Адама Міхніка. Задля повнішої орієнтації в текстах читачеві слід усвідомити певні факти. На польській публічній сцені Міхнік з’явився вже сорок років тому. Він пройшов непросту еволюцію від комуністичних вірувань ранньої юності до антикомуністичних поглядів уже наприкінці 60-х років. Зазнав вигнання з університету, арештів, ув’язнень, наклепів та безглуздих звинувачень, пройшов через виснажливу політичну боротьбу, звідав тріумфу перемог, що змінилися гіркотою розчарувань і прозрінь…
Шлях Адама Міхніка – це постійний пошук правди як етичної самоцінності й відданість свободі як найкоштовнішій категорії буття людства.
У своїх есеях Міхнік говорить про нашу спільну складну історію, історію криваву й іще не осмислену в своїх наслідках. Він говорить про шовінізм, ім’я якому – ненависть між народами. Відрізняючи «шовінізм великих і сильних народів від шовінізму слабких і переможених», Міхнік їх обох називав хворобою і закликав зціляти національний дух від неї. «І ми, поляки, й ви, українці, добре знаємо, що таке шовінізм, знаємо діяння великоросійського шовінізму, який десятиліттями душив наші народні культури, і знаємо, скільки шкоди завдав той шовінізм самим росіянам, нашим приятелям, бо не може бути вільним і щасливим народ, що поневолює і знедолює інші народи». Міхнік застерігає, що вільна держава не обов’язково стає демократичною, а навіть демократична – не завжди є справедливою. У цій книжці ми побачимо його таким, яким він є завжди: особою, яка пливе проти течії загальних переконань, ознайомимося з його роздумами про «нову історичну політику», особливо в трикутнику Польща – Росія – Україна, що проектують історію на сучасність, але не в сенсі пристосування її до злободенних потреб, а як вивільнення від облуди ідеологічних догм.

«День», №74, середа, 29 квітня 2009