Князь Оскольд и христианизация Руси

Василь Яковлів

Книга історика і журналіста Сергія Шумила «Князь Оскольд и христианизация Руси» присвячена 1150-річчю походу русів на Константинополь у 860 р., під час якого частина руської верхівки прийняла хрещення.

Cкладається праця з п’яти розділів. У першому автор робить історичний екскурс і нагадує читачеві про події ІХ ст., аналізує основні джерела та історіографію проблеми «Аскольдового хрещення». Другий і третій розділи присвячені церковно-історичній та «народній» пам’яті про князя і його ролі у християнізації Русі. Сергій Шумило подає огляд літописних згадок про Аскольда та його хрещення, а також висвітлює думки найбільш знаних церковних істориків про цю особу та подію. Значну увагу він приділяє відзначенню тисячоліття походу Аскольда на Візантію (860 чи 866 рр.) у Російській імперії, а прославленню князя та його «почину» у 1866 р. присвячує цілий четвертий розділ. Завершують авторські роздуми заклик до відновлення пам’яті й церковного вшанування «першого руського мученика».

Книга відзначається легким стилем, насичена ілюстраціями, авторськими поясненнями та ретельною системою посилань до використаної літератури. У своїй праці Сергій Шумило створює певною мірою агіографічний образ Аскольда – святого благовірного князя, котрий першим став на шлях просвітлення поганських просторів Східної Європи. Доволодимирова Русь постає схожою на Римську імперію до часів правління Костянтина Великого; Аскольд (тобто Оскольд) – її герой-мученик. Багато в чому Сергій Шумило у своїй праці перегукується з історією «Аскольдової Русі» М.Ю. Брайчевського з єдиною поправкою: він не протиставляє Аскольдове хрещення Володимировому і не акцентує на замовчуванні християнізації Русі у ІХ ст. за часів Володимира та Ярослава.

Сергій Шумило ретельно згадує джерела, що повідомляють про хрещення русів у ІХ ст., серед яких і твори сучасників тих давніх подій (як-от «Окружне послання» патріарха Фотія), і найдавніші руські літописи («Повість временних літ»), і пізні історичні тексти XVI-XVIII ст. Однак власне бачення подій він вибудовує більше спираючись саме на тексти пізнішого часу. Хоча автори, приміром, Никонівського (XVI ст.) чи Густинського (XVIІ ст.) літописів, скоріше за все, не послуговувалися свідченнями таємничого «Літопису Аскольда» («відкритого» Б.О. Рибаковим і популяризованого М.Ю. Брайчевським) або іншими ранньоруськими творами, які пройшли «повз Нестора». А Іоакимівський літопис частина дослідників взагалі вважають «винаходом» Василя Татищева (див. відповідну роботу О.П. Толочка – «История Российская» Василия Татищева: источники и известия. – М-К., 2005). Пишучи про «пам’ять» і про подвиг Аскольда, Сергій Шумило переважно спирається на церковних істориків ХІХ-ХХ ст. (митрополит Макарій (Булгаков), А. Карташов). Натомість він недостатньо звертається до критичних джерелознавчих робіт, у тому числі «світських» істориків, якщо не враховувати Б.О. Рибакова та М.Ю. Брайчевського.

Через брак достовірних джерел інколи важко підтвердити або спростувати зв’язок між певними постатями і подіями. Так, лише у пізньому Руському хронографі безіменного вождя русів, що хрестився (згаданого у «Продовжувачі Теофана»), ототожнено з Аскольдом. Хоча з такою ж імовірністю його могли б ототожнити з Діром. Водночас, мотив союзу киян-поган і Олега проти князя-християнина, описаний в праці Шумила, знову ж таки певні дослідники приписують Татищеву, оскільки він не має достатніх підтверджень у першоджерелах.ralph lauren polo shirts

Популярним є і сюжет про «диво з неопалимим Євангелієм», відомий з візантійської хроніки Х ст. Згідно з ним, проповідник зумів переконати вождя русів та його людей охреститися після того, як Євангеліє, кинуте до вогню, не згоріло. Сергій Шумило використовує даний сюжет в якості точної документальної звістки про подробиці хрещення Аскольда, тоді як «неопалиме Євангеліє» є радше середньовічним топосом, аніж реальною подією. Ускладнює ситуацію й відсутність імені Аскольда у візантійських джерелах, що дає підстави сумніватися, про якого князя йшлося. Як би там не було, незалежно від офіційного утворення «Руської єпархії» Константинопольського патріархату у 860-х роках, церковна організація на Русі тоді ще не утвердилася. Тому для Східної Європи хрещення частини русів, скоріше за все, було одним із малих епізодів поширення християнства на ці варварські терени.cheap ralph lauren

Дискусійним є і християнське ім’я Аскольда – Микола. «Повість временних літ» повідомляє про будівництво церкви святого Миколи над колишнім курганом Аскольда якимсь «Ольмою». Проте немає підстав вважати, що церкву збудували у ІХ, а не в ХІ ст., і що присвятили її св. Миколі саме як покровителю Аскольда, а не з інших міркувань. Більше того, на роль першого князя-християнина міг би претендувати не тільки Аскольд, адже у «Житії Стефана Сурозького» (джерелі серйознішому, ніж «Літопис Аскольда») є переказ про хрещення частини русів у Сурожі/Судаку на чолі з князем Бравліном близько 795 року. Тоді, можливо, у 2015 р. слід готувати 1220-річчя іншого «першого хрещення»?

Попри часом суперечливі свідчення різних джерел, варто відзначити, що книга Сергія Шумила легітимує цілісний, хоча й дещо міфічний, образ минулого. Вона може стати як цікавим джерелом з історії християнства на українських теренах для широкого кола читачів, так і поштовхом для інших істориків, аби відновити дослідження міфу про Аскольда як прикладу конструювання «історичної пам’яті» та «винайдення традиції». Бо залишається необхідним не тільки встановити коло надійних джерел і окреслити межі реконструкції подій ІХ ст., а й простежити як накопичувалось «знання» про Аскольда і тогочасну Русь протягом минулих століть аж до нашого часу.ralph lauren uk sale

портал «Православіє в Україні», 27.10.2010