Богословие В. Н. Лосского: изложение и критика

Г. Христокін, Ю. Чорноморець

У своїй дисертації «Теологія Володимира Миколайовича Лоського» (1975) Р. Уільямс пише, що «репутацію видатного богослова Лоський здобув в якості лідера непатристичного руху». Р. Уільямс вважає, що «богословську систему Флоровського можливо по праву охарактеризувати як неопатристичний синтез; система Лоського кінець-кінцем являє те саме, але і більше того». Цей додатковий елемент – персоналізм, що виник під впливом російського і французького екзистенціалізму. Флоровський і Лоський, засновуючи неопатристику як різновид «неотрадиціоналізму», намагалися творчо вирішити ті проблеми, які не вдалося вирішити С. Булгакову, Хомякову та іншим російським мислителям. «Неотрадиціоналізм – це реакція на глухий кут російської релігійної філософії, на кричущі протиріччя між волюнтаризмом і детермінізмом, персоналізмом і органічним колективізмом, – реакція, що прийняла форму всебічної відмови від категорій, прийнятих в «класичній» російській філософії; але ця відмова мала звільнити шлях для більш задовільного вирішення тих самих протиріч». За оцінкою Р. Уільямса, неопатристика для таких мислителів як Лоський стала звільненням від метафізики і шляхом до пост-метафізичного мислення. Повністю усвідомлене освоєння новаторського і радикального богословського стиля» дозволило Лоському та іншим представникам неопатристики по новому вирішити ті проблеми, над якими працювала російська релігійна філософія.


За оцінкою Р. Уільямса В. Лоський зазнавав впливу лише слов’янофільського ідеалу «соборності», що визначав його еклісіологію. В усьому іншому цей православний мислитель розвинув оригінальний персоналізм, що ґрунтувався на двох посилках. Згідно із першою персона, тобто особистість, радикально відрізняється від сутності, природи. Згідно із другою посилкою радикальне розрізнення необхідно проводити між сутністю та енергіями. Р. Уільямс вважає, що перше розрізнення В. Лоський проводить під впливом С. Кіркегора, з творчістю якого він познайомився завдяки французькому досліднику Жану Валю. Друге розрізнення запозичене Лоським у Григорія Палами. Р. Уільямс відмічає, що паламістське розрізнення сутності та енергій Лоський використовує як відповідь на західну метафізику. Згідно із інтерпретацією Р. Уільямса, В. Лоський вважає неможливість визначення Бога, – через непізнаваність його сутності, – гарантією як від інтелектуалізму, так і від агностицизму. Адже визнання пізнаваності Божої сутності логічно призводить до можливості визначення Бога в судженнях розуму. А практична відсутність схоплення людським розумом сутності Бога означала б за Лоським необхідність висновку про не-існування Бога. Якщо непізнаваність сутності Бога унеможливлює європейську метафізику і традиційну західну теологію, то містична пізнаваність Божих енергій є відповіддю на сучасний агностицизм. Якщо підвести підсумок аналізу Р. Уільямсом вчення про два розрізнення, то перше (між особистістю і сутністю) робить теологію Лоського екзистенціалізмом, а друге (між сутністю і енергією) – неопаламізмом. Цей неопаламітський екзистенціалізм став системою, що значною мірою визначає розвиток сучасної православної теології.

Критика вчення видатного православного богослова, яку дав Р. Уільямса в аналізованій нами книзі, була розвинута в роботі російського протестантського дослідника Є. Зайцева «Вчення В. Лоського про тезис» (2007). Зокрема, Є. Зайцев доводить внутрішній зв’язок між вченнями про теозис античної філософії та патристичного богослов’я і критикує В. Лоського за нехтування цим фактом. Є. Зайцев говорить про метафізичний характер інтерпретації В. Лоським Біблії, наслідком чого стає створення філософського вчення про обожнення, що розходиться з біблійним. Апофатизм, як основний метод теологічних суджень В. Лоського, не відповідає «загальній спрямованості біблійної оповіді», яка покликана відкрити Бога, дати можливість людям пізнати Його та Його волю. Біблія вчить про Одкровення Бога в історії, а не про пізнання Бога в містичних актах – у яких, до речі, відбувається осягнення власне Божої непізнаванності. На думку Є. Зайцева, В. Лоський невиправдано приписує паламітську ідею онтологічного розрізнення в Богові сутності та енергій  більш ранній традиції християнської теології, яка акцентувала лише на гносеологічному розрізненні цих понять. Є. Зайцев погоджується із думкою Р. Уільямса про визначальний вплив сучасного персоналізму на теологію і антропологію В. Лоського.
Нам видається, що сучасна православна думка має відповісти на виклик, що кинутий їй з боку протестантських критиків Р. Уільямса і Є. Зайцева. Дружній тон їх критики не повинен скривати того факту, що неопатристична теологія потребує власного переформулювання, принципового поглиблення власних способів обґрунтувань богословських та філософських принципів. Нам видається очевидним, що таку роботу серед православних екзистенціалістів розпочав робити лише митрополит Іоанн Зізіулас у своїй книзі «Спілкування та інакшість». Маємо надію, що ця книга, яка є глибокою відповіддю на критику Р. Уільямса (і ми маємо на увазі не лише дисертацію, але і ряд відомих статей, в тому числі із нищівним розгромом теології паламізму і Х. Янараса), буде видана видавництвом «Дух і літера». Інакше може скластися враження, що православ’ю немає чого протиставити критиці Р. Уільямса і православна теологія «скоріше мертва, ніж жива». Довести її живість для вітчизняного читача могло б саме таке видання книги Іоанна Зізіуласа.

Релігія в Україні, 18 листопад 2009р.